ПОРАДИ ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ  ДОВІРИ

                                 МІЖ ПІЛТІТКОМ І КЛАСНИМ КЕРІВНИКОМ

                                         В КРИЗОВИЙ СТАН ДЛЯ НИХ

1 Уважно вислухайте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів , що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти  і прийняти його Не перебивайте, не показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

2 Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтесь переконати , що даний стан (проблеми) тимчасові і швидко пройдутьт. Проявіть співчуття і покажіть , що ви поділяєте і розумієте його почуття.

3 Поцікавтесь, що найбільше в даний частурбує підлітка.

4 Впевнено спілкуйтесь з підлітком. Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми  – не нашкодити.

5 Використовуйте слова – речення , які будуть сприяти встановленню контакту: розумію, звичайно, відчуваю , хочу допомогти.

6 В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому , що він необхідний і іншим , і унікальний як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, може мати позитивну оцінку своїй діяльності.

7 Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти  і викликати довіру в нього.

8 Звертайтесь за допомогою, консультацією до спеціаліста, якщо щось насторожило вас у поведінці підлітка.

   ПОРАДИ КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ

   ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

                 ВИХОВНОЇ РОБОТИ

1 Підвищувати рівень організованості класного колективу (дисциплінованістьт, робота учнівського самоврядування).

2 Різноманітність позаурочного життя класу.

3 Слідкувати за динамікою динамічного зростання рівня вихованості учнів.

4 Підвищувати рівень розвитку класного колективу(згуртованість, активність, ініціативність учнів виховний вплив колективу на цого членів , рівень розвитку громадської думки).

5 Активно співпрацювати класному керівнику  з класом.

6 Тримати тісний звязок із сімєю .

7 Проводити роботу з проблемними учнями , надавати їм педагогічну підтримку на основі індивідуального підходу.

8 Створити умови захищеності та комфортності перебування кожного вихованця у класі , школі.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

01135, м. Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49, ministry@mon.gov.ua

від   13.09.10              №  _1/9-623_                   

від                   ___ на №                  

Щодо подолання злочинності

серед неповнолітніх та організації

профілактичної роботи

Одним з найважливіших напрямів виховної роботи з дітьми та молоддю є  превентивне виховання та профілактична робота з подолання злочинності серед неповнолітніх. Аналіз стану правопорушень серед підлітків дає підстави вважати подолання криміногенної ситуації в дитячому та молодіжному середовищі проблемою гострою та актуальною  для суспільства.

Так, за статистичними даними МВС, неповнолітні в 2009-2010 навчальному році скоїли на 20,6% злочинів більше, ніж у минулому навчальному році. Найтривожніша ситуація − у Донецькій, Запорізькій, Сумській областях та        АР Крим.

Зросла на 29% кількість злочинів, скоєних неповнолітніми повторно, що свідчить про недостатній рівень індивідуальної корекційної роботи з підлітками, які вже скоювали протиправні дії.

У складі груп неповнолітні скоїли на 22,2% злочинів більше. Найтривожніша ситуація − в Донецькій, Одеській та Харківській областях. В цілому відсоток злочинів цього типу складає майже 40% від загальної кількості злочинів, скоєних підлітками в минулому навчальному році. Такий стан справ став наслідком недостатньої роботи з формування правосвідомості учнів.

Кількість неповнолітніх, які скоїли злочини, збільшилася на 17,3%. Зростання цього показника відбулося в усіх регіонах України, крім Львівської області та м.Києва. Найбільше кількість неповнолітніх злочинців зросла в Миколаївській (на 53,5%), Хмельницькій (на 42,9%), Харківській (на 38,2%), Чернівецькій (37,6%)  областях.

З метою пошуку ефективних шляхів та методів зниження рівня злочинності серед дітей та молоді, виявлення позитивного досвіду профілактичної роботи,  вчасного реагування на факти бездіяльності органів управління освітою на місцях, Міністерство освіти і науки, користуючись оперативними статистичними даними та інформаційними матеріалами, що надходять з регіонів, здійснює щоквартальний моніторинг стану злочинності та правопорушень серед неповнолітніх.

Так, аналіз оперативних даних МОН АР Крим, управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій свідчить, що протягом 2009-2010 навчального року в Київській та Івано-Франківській областях збільшилася кількість учнів, які перебували на обліку в підрозділах кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ України. У Вінницькій, Івано-Франківській та Луганській областях суттєво зросла чисельність дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що перебувають на обліку. Число дівчат, які знаходяться на обліку, значно збільшилося у Вінницькій, Івано-Франківській та Черкаській областях. В Івано-Франківській, Львівській, Харківській та Хмельницькій областях зросла кількість учнів загальноосвітніх навчальних закладів, які скоїли злочини. У Донецькій області кількість учнів, які вчинили злочини у стані алкогольного сп’яніння, зросла більш ніж удвічі, у кілька разів − кількість учнів, які вживали наркотичні речовини, при цьому по Україні цей показник зменшився на 25,3%. У Донецькій та Херсонській областях зросла кількість учнів загальноосвітніх навчальних закладів, які стали жертвами суїцидів. Насторожує і той факт, що у Львівській та Тернопільській областях значно збільшилася кількість дітей, які залишилися поза навчальним процесом. Статистичні дані в розрізі регіонів додаються.

Подоланню негативних явищ у молодіжному середовищі та підліткової злочинності сприяє система превентивних заходів. Як показав моніторинг, у ряді областей накопичено позитивний досвід роботи з вирішення зазначених проблем.

У Вінницькій області розширено мережу гуртків у позашкільних навчальних закладах, діяльність яких спрямована на професійну орієнтацію; розроблено заходи щодо взаємодії шкіл району з працівниками правоохоронних органів з метою підвищення рівня профілактики правопорушень. У ряді навчальних закладів області успішно працюють шкільні служби порозуміння.

У Волинській області створення в професійно-технічних навчальних закладах груп правопорядку, які контролюють місця відпочинку молоді, сприяло значному зменшенню в регіоні кількості злочинів, вчинених неповнолітніми у сфері обігу наркотичних засобів. В області щорічно спільно з медичними працівниками проводяться профілактичні огляди учнів ЗНЗ і ПТНЗ на предмет раннього виявлення наркологічних захворювань, проводиться анкетування учнів з метою вивчення залежності їх від шкідливих звичок,  виявлення дітей, які зазнають фізичного чи психічного насильства. Діти, схильні до правопорушень, залучаються до участі в благодійній акції “Милосердя”.

У Кіровоградській області педагогічними працівниками спільно зі службами у справах дітей здійснюється соціально-педагогічний патронаж сімей, у яких виховуються діти з девіантною поведінкою, проводиться індивідуальна робота з батьками та дітьми, вживаються комплексні заходи щодо повернення дітей до навчання.

У Луганській області в кожному навчальному закладі діють ради профілактики, які контролюють виконання планів першочергових комплексних організаційних та практичних заходів, спрямованих на посилення роботи серед

учнівської молоді та їх батьків з протидії незаконному обігу наркотичних речовин, профілактики наркоманії, алкоголізму та тютюнопаління.

У Тернопільській області з 2009 року впроваджується програма “Діагностика і профілактика девіантної поведінки дівчат шкільного віку”, розроблена науковцями Тернопільського національного університету імені Володимира Гнатюка. Впровадження цієї програми сприяло зменшенню до 9 осіб кількості дівчат, які перебувають на обліку в підрозділах кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ області.

У Харківській області Головним управлінням освіти і науки спільно з Головним управлінням охорони здоров’я, відділом кримінальної міліції у справах дітей, Харківським обласним центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді розроблено Комплексний план спільних заходів на 2010 рік щодо попередження негативних явищ у дитячому середовищі. Щомісяця здійснюється моніторинг виконання зазначеного плану, поновлюється банк даних про учнів, притягнутих до кримінальної відповідальності.

У Чернігівській області налагоджено взаємообмін інформацією обласного управління освіти і науки облдержадміністрації, відділів освіти райдержадміністрацій, управлінь освіти міських рад із кримінальною міліцією у справах дітей щодо ситуації в підлітковому середовищі, що сприяє успішній профілактичній роботі.

У м.Києві між загальноосвітніми та вищими навчальними закладами юридичного профілю укладено угоди про співпрацю у здійсненні превентивного виховання учнів.

На вирішення проблеми правопорушень та підліткової злочинності та пошуку дієвих методів профілактики  був спрямований проект “Стратегія міліції щодо профілактики підліткової злочинності в Україні”, який реалізовувався протягом 2007-2009 років у пілотних навчальних закладах міст Івано-Франківська, Жмеринки (Вінницька обл.), Вінниці та Дарницького району м.Києва за допомогою БО “Український Центр Порозуміння”, ГО “Інститут проблем наркоманії та наркозлочинності” та Київського національного університету внутрішніх справ та фінансової підтримки Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва. Серед інноваційних профілактичних методів, рекомендованих проектом, є навчання учнів навичкам вирішення конфліктів ненасильницьким шляхом за допомогою медіаторів (посередників) шляхом створення у навчальних закладах шкільних служб порозуміння, діяльність яких дозволяє формувати у школярів навички співпраці, будувати ефективну систему вирішення конфліктних ситуацій у закладі, забезпечувати психологічно здорове середовище в учнівському колективі. У школах, в яких активно діють програми медіації, кількість звернень до шкільної адміністрації з приводу конфліктів та кількість бійок серед учнів зменшуються на 80%, а кількість випадків тимчасового усунення школярів від навчання – на 75%. В  результаті реалізації зазначеного вище проекту розроблена регіональна трирівнева модель профілактики підліткової злочинності, яка запропонована Департаментом кримінальної міліції у справах дітей Міністерства внутрішніх справ України для впровадження (лист від 30 вересня 2009 року № 58/2-1892). Інформація про напрацьований під час проектної діяльності досвід та методичні матеріали розміщена на офіційному сайті МОН (www.mon.gov.ua, сторінка “Позашкільна освіта, виховна робота та захист прав дитини”).

Продовження та поліпшення роботи управлінь освіти та педагогічних колективів щодо профілактики злочинності та правопорушень серед учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів Міністерство освіти і науки вважає завданням необхідним та невідкладним. З цією метою:

1.     Міністерству освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій:

–         вжити вичерпних заходів щодо забезпечення дотримання законодавства України в частині здобуття освіти неповнолітніми;

–         проводити щоквартально моніторинг стану злочинності та правопорушень серед неповнолітніх, узагальнювати його результати і розробляти рекомендації щодо поліпшення превентивно-профілактичної роботи з попередження дитячої злочинності,  негативних звичок та проявів насильства й жорстокості;

–         забезпечити  виконання вимог ст.ст.21, 22 Закону України ”Про освіту ” в частині стовідсоткового забезпечення працівниками психологічної служби навчальних закладів;

–         створити належні умови для забезпечення змістовного дозвілля та зайнятості дітей та учнівської молоді в позаурочний час шляхом створення умов для здобуття позашкільної освіти, розвитку мережі гуртків, спортивних секцій у навчальних закладах;

         – забезпечити  систематичну профілактичну просвітницьку роботу в навчальних закладах  з питань  формування здорового способу життя, запобігання  вживання наркотичних речовин дітьми, учнівською та студентською молоддю.

2. Міністру освіти і науки АР Крим, начальникам управлінь освіти і науки Донецької, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Сумської, Харківської, Хмельницької, Чернівецької облдержадміністрацій:

– проаналізувати причини підвищення рівня злочинності серед неповнолітніх у регіоні, розробити та впровадити дієві заходи щодо попередження протиправних проявів серед дітей та підлітків;

– включити питання превентивного виховання до розгляду на засіданнях Колегії управлінь освіти;

– посилити особистий контроль за виконанням заходів щодо профілактики правопорушень та підліткової злочинності.

3. Навчальним закладам системи післядипломної педагогічної освіти:

– розробляти та впроваджувати в практику роботи навчальних закладів програми й методики, спрямовані на формування правосвідомої поведінки неповнолітніх; надавати методичну допомогу педагогічним працівникам навчальних закладів у питаннях організації профілактичної роботи з дітьми та учнівською молоддю;

–         передбачити у навчальних планах курсів підвищення кваліфікації спецкурси, окремі теми, семінари-практикуми, присвячені питанням профілактики дитячої злочинності, правопорушень, інших негативних явищ у молодіжному середовищі.

4. Керівникам загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів:

–         вживати вичерпних заходів щодо профілактики правопорушень,  попередження насильства та жорстокості в навчальному закладі;

–                           забезпечити роботу в навчальних закладах загальнодоступних гуртків, спортивних секцій, клубів і залучення до участі в них дітей та учнівську молодь;

–                           проаналізувати якість інформаційно-освітньої роботи навчальних закладів з питань запобігання вживанню учнями пива, слабоалкогольних та алкогольних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин як важливих чинників зростання злочинності та вжити додаткових заходів;

–         запровадити в загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах внутрішньошкільний облік, на який ставляться учні, які систематично пропускають уроки без поважних причин, грубо або неодноразово порушують статут закладу, вчинили антигромадські дії, вживають наркотичні засоби чи спиртні напої, знаходяться на обліку в підрозділах кримінальної міліції у справах дітей;

–                           забезпечити складання та виконання планів індивідуального  психолого-педагогічного супроводу дітей зазначених вище категорій;

–                           запровадити практику щомісячного розгляду на засіданнях рад з профілактики правопорушень навчальних закладів результати роботи з попередження підліткової злочинності, дитячого алкоголізму та інших негативних явищ у молодіжному середовищі;

–                           здійснювати загальнопрофілактичні заходи з попередження суїцидів серед неповнолітніх, поліпшити профілактичну роботу з учнями, які мають ознаки суїцидальної поведінки.

        Про проведену роботу просимо інформувати Міністерство щоквартально разом із подачею статистичних даних у терміни, визначені  листом МОН  від 11.09.2009   № 1/9-632.

       Питання превентивного виховання та попередження дитячої та підліткової злочинності повинно перебувати на особливому контролі органів управління освітою усіх рівнів. Зміст листа просимо довести до відома працівників районних (міських) управлінь (відділів) освіти, навчальних закладів.

Додаток: на 4 арк.

Заступник Міністра                                                                      І.П.Зайцева

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ І ЗМІСТУ ОСВІТИ

04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 37  

Ректорам (директорам) Кримського

                                       республіканського, обласних інститутів

                                 післядипломної педагогічної освіти,

                                                Київського університету імені Б. Грінченка,

                            Інституту післядипломної освіти

                                             Севастопольського міського гуманітарного

                                                   університету

На виконання плану Міністерства освіти і науки на 2010 рік  Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти розроблені методичні рекомендації на допомогу класним керівникам «Виховання культури поведінки учнів»  для практичного використання у навчальних закладах.

Додаток: 16 арк.

Директор                                                                                             О.А. Удод

Остапенко В.С. 4250180 

Методичні рекомендації

Про виховання культури поведінки учнів

       Сучасна цивілізація переживає світоглядну кризу, яка є причиною, з одного боку глобальних проблем: неконтрольоване використання зброї (тероризм), екологічні катастрофи, які швидко руйнують біосферу Землі, зростаюче відставання держав, які розвиваються, від держав з високим розвитком економіки тощо; з другого боку соціальних та індивідуальних проблем: зростання алкоголізму, наркоманії, злочинності, соціального сирітства та безбатьківщини, вільний ранній секс, грабунки, матеріальний і духовний занепад суспільства, руйнування старих цінностей без формування нових тощо.

Суть у тому, що світ миттєво змінюється і більшість людей не встигає усвідомити причину і суть тих змін, які відбуваються в світі протягом життя одного покоління. Це визиває почуття психологічного дискомфорту, невпевненості, остраху перед майбуттям, особливо, в силу вікових особливостей у молоді та дітей, і суттєво впливає на їх поведінку. Тому суспільству вкрай необхідна нова система ціннісно-світоглядних орієнтирів, нове світорозуміння, яке прийде в свідомість дитини через систему освіти і виховання.

         Дитинство, підлітковий вік і юнацтво – важливіші періоди людського життя. Від того, як пройшло дитинство, отроцтво, юність, хто вів дитину за руку в ці періоди життя, що увійшло в її розум і серце з оточуючого світу залежить, якою людиною вона стане.

Сучасне суспільство потребує високоосвічених, ініціативних, завзятих особистостей, спроможних творчо реформувати наше суспільство, збільшити інтелектуальний потенціал держави, відновити українську духовну культуру.

Це неможливо без ретельної загальноосвітньої  підготовки підростаючого покоління. В сучасних умовах наша школа, піклуючись про дітей, зберігає здатність щодо об’єднання всіх моральних, здорових сил суспільства, сім’ї, держави для спрямування виховних зусиль в єдине русло, сприяє збереженню стабільності і зняттю соціальної напруги.    

Одним з тих, на кого в школі покладено таку велику педагогічну  місію є класний керівник. Тому він має бути високоосвіченою, ерудованою, високоморальною і  висококультурною  людиною; вміти визначати  форми і методи формування наукового світогляду учнів, враховуючи їх вікові особливості, життєвий досвід, інтереси і захоплення, середовище проживання тощо; не допускати виникнення конфліктів, образ чи приниження гідності і почуттів учнів; мати педагогічний такт, творчий підхід до виховання; забезпечувати контроль щодо додержання учнями моральних та етичних норм, внутрішнього розпорядку навчального закладу; постійно підвищувати педагогічну майстерність і кваліфікацію; шляхом самоосвіти, самовдосконалення засвоювати нові науково – методичні  знання; оволодівати методами, засобами, підходами щодо вивчення виховних проблем і їх вирішення, зокрема у вихованні культури поведінки учнів; прищеплювати  учням стійкі знання про розуміння змісту  виховання культури поведінки, які розглядаються в контексті  понять про культуру, субкультуру, етикет тощо.

          Крім того, класному керівнику необхідно організувати методичне супроводження процесу виховання культури поведінки на основі власних доробок і передового досвіду інших виховних інститутів соціуму, а саме: розробляти заходи з виховання культури поведінки учнів в різних сферах – навчальній, педагогічній, сімейній, дозвільній; розвивати соціальне партнерство, об’єднувати   творчі й організаційні можливості різних державних і громадських організацій, діячів освіти, культури, керівників творчих колективів, професіоналів справи, оптимізувати  використання ресурсів всіх соціальних інститутів, в тому числі ЗМІ, центрів допомоги сім’ї і дітям, органів правопорядку і охорони здоров’я тощо; створювати єдиний  інформаційний   методичний простір; надавати  адресну методичну допомогу зацікавленим педагогічним кадрам з питань виховання культури поведінки дітей; транслювати власні творчі досягнення та інших педагогічних працівників, обмінюватись досвідом на методичних заходах різних рівнів, отримувати консультації від спеціалістів; постійно здійснювати огляд новинок методичної літератури та періодики за темою; створити банк методичних розробок, відеоматеріалів для підготовки заходів; забезпечувати наявність наочного матеріалу – стендів, вітрин, виставок тощо; розробляти моделі просвітницької та профілактичної роботи, виявляти її пріоритетні напрями, проводити  заходи первинної профілактики з урахуванням специфіки освітнього й виховного процесу окремого закладу, втілювати  інтерактивні форми роботи; здійснювати, за можливістю, моніторинги щодо виявлення ефективності  роботи з виховання культури поведінки учнів; створювати портфоліо «Формування культури поведінки учнів». Комплекс таких дій забезпечить класному керівнику ефективність в роботі по вихованню культури поведінки учнів, допоможе зрозуміти і засвоїти важливі знання  про сутність і зміст  виховання, оволодіти відповідною термінологією і тлумаченнями понять про культуру, субкультуру, етикет, культуру поведінки учнів.

Існує багато тлумачень понять про культуру, субкультуру, етикет. «Культура, 1. Сукупність матеріальних і духовних цінностей створених людським суспільством. 2. Сфера людської діяльності, яка пов’язана з мистецтвом, літературою, просвітницькою роботою і т. п. 3. Рівень розвитку будь – чого, ступінь відповідності  зразкам. 4. Просвіта, освіченість, вихованість.» (Лопатин В.В. Русский толковый словарь.- М.: Рус.яз.,2002.-с.274.)

«Субкультура (підкультура, лат. Sub-під и лат. Cultura – виховання, визнання, в соціології і культурології – частина культури суспільства, яка відрізняється від переважної, а також свідомі  групи носіїв цієї культури. Субкультура може відрізнятися від домінуючої культури власною системою цінностей, мовою,  манерою  поведінки, одягом та іншими  аспектами.(Internet).

«Субкультура, поряд з загальнолюдською культурою … це культура  автономних спільнот, груп, які намагаються протиставити себе загальноприйнятим традиціям, вона «атакує» їх, створює екстравагантний образ життя, що виражається у відповідній моді на зовнішність і відповідні символи, які виконують подвійну функцію: служать «перепусткою» в цю соціальну групу і функціонально поділяють невизнаний світ.» (Воспитательное пространство внешкольного учреждения: восхождение к будущему: Сборник материалов Международной научно-практической конференции. – Мн.: МГДДиМ,  2004.- с. 332)

            Культура – це виховання. А виховання – це сформована свідомість і культура спілкування, поведінки, вчинку. У процесі формування особистості особливе значення має і виховання етичної культури, як досвід норми взаємодії між людьми, виражений моральними правилами співжиття. Етична культура  розглядається як образ життя, який орієнтує дітей на моральні цінності.

          Вийшовши з дому, прийшовши до школи, знаходячись в загальних місцях, транспорті, вступивши в контакт з людьми, людина проявляє себе на відповідному рівні культури. Таким чином виробляються хороші манери, етикет.

            «Етикет – установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому-небудь товаристві.» (Абетка чеснот української дитини. Практико-орієнтований збірник методичних матеріалів /Авт.-упор. Л.В.Калуська – Тернопіль: Мандрівець, 2007.- ст. 94.)

          Етикет – це встановлений порядок поведінки і форм висловлення доброго відношення до людей. Його правила продиктовані вимогами поваги до оточуючих і засновані на доцільності, прагненні до красоти, естетики поведінки.

          «Етикет – це встановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішні прояви людських взаємин. Слово «етикет» вперше вжив французький  король Людовик  XVI у ХVIII столітті. На одному з прийомів гостям вручили картки (етикетки). На них за наказом монарха були записані правила поведінки, яких гості повинні були дотримуватися. Від назви цих карток і з’явилося поняття етикет.» (Білецька О.І., Кінасевич А.Н. Виховуємо особистість.4клас: На допомогу класному керівнику. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2009. – ст.136).

          Культура поведінки – це сукупність сформованих соціально-значущих якостей особистості, повсякденних вчинків людини в суспільстві, заснованих на нормах моральності, етики, естетичної культури.

          «Культура поведінки:знання правил поведінки в школі, вдома, в загальних місцях і уміння їх свідомо дотримуватись, висока культура мови і зовнішнього вигляду.» (Шамардин В.Н. и др. Школа: от конечного результата – к творческому поиску:Кн. Для учителя. – М.: Просвещение, 1991. –  ст. 47).

          В культурі поведінки органічно злиті  культура спілкування, культура зовнішності, побутова культура, велике місце посідає культура мови, уміння брати участь в полеміці, дискусії. Учні потребують розкриття глибокого внутрішнього змісту культури поведінки, розуміння того, що слідування  звичаям свідчить про увагу до людей, традицій, інакше вони будуть бачити в них пусті умовності. Стиль поведінки учня складається в значній мірі під впливом  суспільної думки.

         Класний керівник повинен розуміти, що необхідно  створювати умови, які забезпечують ефективність організаційної роботи по вихованню культури поведінки:забезпечення безперервності, цілісності, спадковості в роботі по формуванню культури поведінки, цілеспрямованості розвитку готовності учня до сприйняття дій щодо виховання в ньому культури поведінки, відповідного  психолого-педагогічного супроводження процесу виховання культури поведінки, урахування сутності характеристик виховання культури поведінки.

Як правило, культура поведінки формується в сім’ї, а школа лише  допомагає виховною функцією закріпити культуру спілкування, уважного ставлення до людей, правила поведінки в загальних місцях, в колі друзів, сім’ї.

 Класному керівникові при здійсненні діяльності з виховання культури поведінки учнів необхідно спиратись на знання особливостей віку, а саме знати, що:

«У молодшому шкільному віці  дитина оволодіває елементарним умінням та навичками підтримки та збереження міжособистісної злагоди, запобігання  та мирного розв’язування конфліктів; здатністю брати до уваги думку товаришів та опонентів; орієнтацію на дорослого як носія суспільних еталонів та морального авторитета. У підлітковому віці зростає цінність дружби з однолітками, відбувається емансипація від безпосереднього впливу дорослих, розширюється сфера соціального спілкування, засвоюються суспільні цінності, формуються соціальні мотиви поведінки, виникає критичне ставлення до людей як регулятор поведінки. У юнацькому віці збільшується  кількість виконуваних старшокласником соціальних ролей, зростають вимоги до відповідальності за дії та вчинки, формуються мотиви самовизначення, вдосконалюється вміння керуватися свідомо поставленою метою, зростає роль самостійних форм діяльності: формується суспільна активність.» (Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України. Програма. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2008.- с.8,9.)

            В останні часи  поведінка учнів у школі, в громадських місцях поза школою викликає занепокоєння. Правила поведінки у школі встановлюють норми поведінки в приміщенні і на території школи. Мета правил – створення у школі відповідної робочої обстановки, яка сприяє успішному навчанню кожного учня, вихованню поваги до особистості та її правам, розвитку культури поведінки  і навичок спілкування.

         Низький рівень комунікативної толерантності батьків, і відповідно їх дітей, спостерігається у висловлюванні прямих негативних оцінок на адресу вчителя.

         Крім того, учню не байдуже, яке місце він займає в класі, як до нього ставляться товариші, тому саме в класі у нього з’являється потреба у самовираженні, спілкуванні, наслідуванні.

         «Основні колізії підліткового віку доцільно розглядати крізь призму домінанти розвитку, якою є розвиток підлітка як особистості, особливістю особистісного розвитку на цьому віковому рубежі є те, що на перше за значущістю місце виходять кооперативні стосунки з ровесниками та соціально значуща діяльність.» (Бех І.Д. Виховання особистості: Сходження до духовності: Наукове видання.- К.:Либідь, 2006. ст..102.) Але не завжди ці стосунки є відповідними. Іноді учень поводить себе неадекватно з  однокласниками, обирає зручний для себе спосіб виконувати чи не виконувати  певні вимоги, захищати своє небажання виконувати доручення вчителя чи уникати їх, бажає показати, що вчитель не правий.

         В ст. 28, п. 2. Конвенції ООН про права дитини зазначено, що держави учасниці вживають всіх необхідних заходів, щоб шкільна дисципліна була забезпечена  методами, що ґрунтуються на повазі до людської гідності дитини та відповідно до самої Конвенції.

         В деякій мірі класний керівник повинен поважати право учня бути таким. Але його завдання не відповідати на такі дії і висловлювання образою, запереченням, захистом, а виявити терпимість, опираючись на етичні норми, відстоювати свою правоту, держати контроль за емоціональною тональністю ситуації; в таких випадках володіти прийомами професійної поведінки і спілкування. У класного керівника достатньо повноважень для вибору кроків для розв’язання складних ситуацій і конфліктів, і саме професійна відповідальність за педагогічно правильне рішення лягає на нього. Класний керівник повинен призвести учня до свідомого самостримування від негативних дій, вчинків, поведінки.          

          Особливу роботу класному керівнику необхідно проводити для дітей, які потрапили в складні життєві ситуації.

             Суспільні зміни, що відбуваються  сьогодні, змінюють умови розвитку і життєдіяльності дітей тому і цінові умови існування частіше всього загрожують їх виживанню, здоров’ю основам соціального захисту. Такі фактори як побутові негаразди, недостатній рівень сімейного виховання, відсутність цінностей, знаходять своє відображення в поведінці дітей.

             Можна «…виділити слідуючи групи дітей, які потрапили в складну життєву ситуацію: діти з асоціальних сімей; педагогічно занедбані діти; діти, які потрапили  в проблемні ситуації; діти, які відчувають дефіцит спілкування». (Роль и место учреждений дополнительного образования детей в социально – экономическом развитии регионов: сборник материалов  Всероссийской научно – практической конференции  / под ред. Т.Н. Гущиной, А.В. Золотаревой, С.Л. Паладьева. – Ярославль : Изд –во ЯГПУ им. К.Д. Ушинского, 2008. – ст. 100). Також у збірнику визначені джерела загрози для таких дітей:

           в сім’ї – образ життя, поведінка батьків, яку не сприймають діти, насильство і агресія в сім’ї;           

           в соціумі – надлишок інформації з телебачення, відео, Internet,  ЗМІ;

           в самому собі  – важливість формування життєвих орієнтирів, цінностей, невміння взаємодіяти з оточуючими, важливість самоусвідомлення, внутрішня одинокість, хвилювання за власну неповносправність  і т. п.,

           з однолітками – відносини, які побудовані на підпорядкуванні і залежності, випробування себе й інших, протиправні форми самоствердження і т. п.;

           в освітніх закладах – відсутність мотивації до навчання, авторитарний стиль спілкування, конфліктна обстановка, перевантаження, недостатня професійна компетентність педагога.

            Крім того, слід враховувати, що такі діти частіше всього порушують правила поведінки, що може привести до виникнення конфліктної ситуації у спілкуванні та конфлікту з іншими дітьми, з педагогами.

            В такому разі ціль класного керівника – створити для таких дітей сприятливі реабілітаційні умови для особистісного зростання, успішної соціалізації, самореалізації, розширення умінь, знань, навичок за різноманітними напрямами діяльності; сприятливого перебування їх в колективі, заснованого на підтримці і довірі; організації змістовного дозвілля, яке сприяє формуванню культури поведінки дитини у спільній діяльності з однолітками, батьками, педагогами; стимулювати дітей на використання власних резервів, тоді можливо буде успішно вирішувати проблеми дітей (замкнутість, дефіцит спілкування, невпевненість в собі, відсутність взаєморозуміння з батьками, педагогами, однолітками).

            Класному керівникові необхідно враховувати природу конфлікту і самому обрати відповідний стиль поведінки, бо він не завжди знає обставини дитячого життя, лише здогадується про мотиви вчинків, не завжди уявляє відносини між дітьми, тому він не повинен припускатись помилки при оцінюванні поведінки або пред’являти завищені вимоги, щоб не було конфронтації з боку дитини.

            Необхідно намагатися дізнатись якомога більше про те, як  учні живуть, як ведуть себе поза школою, які відносини в сім’ї, індивідуальні особливості, знаходити різноманітні форми взаємодії з ними і їх батьками. Обов’язково організувати роботу з батьками  з метою їх педагогічної освіти, підвищення рівня знань із сімейного виховання, залучати батьків до проведення шкільних заходів спільно з дітьми, що буде сприяти поліпшенню умов розвитку, навчання, виховання дитини. Можна провести заходи, такі як: «Проектування власних вчинків», батьківські збори «Сім’я як виховний інститут», «Особливості поведінки дитини в сім’ї», бесіди «Режим дня учнів», «Сімейні обов’язки і доручення», «Умови для розвитку та виховання дітей в сім’ї», родинне свято «Джерела родинного виховання», виставка малюнків «Сім’я очима дітей», прес-діалог «Секрети виховання», цикл тематичних вечорів «Традиції і сімейні захоплення», диспут «Internet і наші діти», ситуаційні практикуми «Розмови з дитиною», практичні заняття «Батьки і діти: етика взаємовідносин», цикл відкритих уроків «Культура поведінки дитини», круглий стіл «Син і донька на порозі кохання», дискусія «Конфлікт або компроміс», цикл спортивних змагань «Коли скінчились уроки» тощо.

Низка  важливих проблем щодо виховання культури поведінки учнів, які постають перед класним керівником, пов’язана з тим, що підлітки активно долучаються до вживання алкогольних напоїв та куріння, особливо в загальних місцях. В Україні щорічно збільшується кількість підлітків, які вживають алкоголь. 91 відсоток юнаків і дівчат в віці 15 – 16 років пробували алкоголь. «Хтось підрахував, що в Україні курять до 40 відсотків хлопців віком               до 18 років. Це ті, кому законом не дозволено продавати алкоголь і цигарки, хоча у світі саме неповнолітні  широко купують майже мільйон пачок.» (Боднарчук Г.М., Тимочків М.М. Виховні години: На допомогу класним керівникам – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2009, ст. 27.)

         Ця проблема постала  на рівні держави. 21 січня 2010 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1824-VI «Про внесення змін до державно – законодавчих актів України  щодо обмеження  споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв», який передбачає заборону вживати пиво в закладах охорони здоров’я та навчальних закладах, в громадському  транспорті, закладах культури, в закритих спортивних приміщеннях та місцях проведення  масових заходів, на дитячих майданчиках, в державних установах. Це стосується також вживання  «лонгеру», «джин – тоніку» та інших слабоалкогольних напоїв.

         В позаурочний час за межами школи учні відвідують загальні громадські місця. При відвідуванні потрібно нагадувати учням на значення самих різних правил  поведінки в громадських місцях і орієнтувати на їх обов’язкове дотримання. Наприклад – відвідування театру. По дорозі в театр учні користуються громадським транспортом. Необхідно навчити їх, що зайшовши в транспорт не треба поспішати сісти на місце доки не буде впевненість, що поруч немає літніх і немічних людей, маленьких дітей; не забувати поступатись місцем старшим; дотримуватись правил етикету в транспорті – не розмовляти  голосно в транспорті, стримувати негативні емоції, бути люб’язними, уважними до інших. Ще до відвідування театру  необхідно з учнями програвати ситуації поведінки в театрі і транспорті, познайомити з театральним словником (партер, ложа, фойє, куліси, амфітеатр, бельетаж і таке інше). Після відвідування театру обговорити саму виставу, героїв, режисерську роботу, проаналізувати рівень власної  культури поведінки в транспорті і театрі, написати твір, провести вікторину, випустити стінну газету тощо з тим, щоб закріпити в учнів отриманий досвід і спонукати їх прагнути до подальшого відвідування  закладів мистецтва і культури.

Ефективно вирішувати зазначені ситуації щодо культури поведінки  учнів в школі і в громадських місцях може допомогти класному керівникові проведення, наприклад, таких заходів: аукціону  «Продаємо шкідливі звички», дебатів «Посієш звичку – пожнеш характер», «Здоров’я втратиш – все втратиш», бесід «Ти в громадському місці», «Культура стосунків між людьми», «Вмій дорожити мудрістю старших», циклу «Як себе вести в громадських місцях – театрі, музеї, на екскурсії, концерті, виставці тощо», дискусії «Світ старшокласника. Що ми знаємо про нього», проблемні столи «Не все те, що приємно тобі, приємно іншим», «Культура поведінки підлітка. Як її виховувати», рольову гру «Комунікабельність – запорука мого успіху», диспутів «Марні розваги – марні сподівання», «Невизнаний авторитет – чи дійсно я розумію самого себе», тренінгів «Вчимось думати позитивно», «Допустив нетактовність – умій вибачитись», класних годин «Вчитель і учень – етика відносин», «Дбай про своє ім’я », «Біля входу до пекла», «Перший підсумок життя», ситуаційних практикумів «Міжособистісні стосунки треба плекати і берегти», оформлення інформаційної вітрини «Як протидіяти шкідливим звичкам», лекції «Головна норма поведінки – повага до Людини»,  усного журналу «Легка дорога нікуди не веде», тематичного

вечора «Гармонія душі і зовнішньої поведінки», вікторини «Стандарти споживання», класних зборів «Роль спілкування у встановленні довірливих стосунків між учнем, учителем, батьками» тощо.

         У ХХ1 столітті новим вектором розвитку для людства стали інформаційні технології, нові технічні і програмні рішення. У зв’язку з цим постійно відбувається реформування і модернізація рівня інформаційної культури, одночасно виникає протиріччя між багатим доступом  до різноманітних телекомунікаційних ресурсів і вибірковим підходом до рівня інформаційної культури. І сьогодні, коли і дорослі і діти мають доступ до інформаційних ресурсів Інтернету, все більше набувають популярність такі сервіси як «однокласники», «контакт» і багато інших. Виникає загроза  необмеженого, безконтрольного  з боку  педагогічного суспільства впливу віртуальних засобів на свідомість і поведінку дітей. Тому необхідно створювати умови організаційного, методичного, психологічного супроводження спілкування і діяльності учнів у  віртуальних мережах, формувати в учнів навички  роботи  в них і основи інформаційної культури; створити їх власний інформаційний простір у всесвітній мережі і мережеве суспільство спілкування учнів, включити їх в позитивне спілкування і соціально-значущу діяльність за допомогою сучасних інформаційних технологій; навчити учнів, що комп’ютер може бути використаний як засіб корисного дозвілля, сформувати культуру користувача, елементами якої є не тільки навички, уміння і знання, а й мережевий етикет, ігрова культура, гігієна спілкування з комп’ютерною технікою; створити сайт класу з довідковою інформацією для батьків і дітей з методичними рекомендаціями про використання різних освітніх технологій і сучасних методик виховання; програмним забезпеченням, порадами-рекомендаціями психологів; розміщувати на сайті роботи дітей, їх досягнення, тощо; обробляти різні матеріали на комп’ютері і створювати архів класу; організовувати дистанційну підтримку, наприклад: позашкільний навчальний заклад – класному керівникові школи; дистанційне спілкування в клубах різного спрямування, наприклад – літературному, сімейному, тощо; дистанційне навчання учнів – волонтерів для участі в різних акціях, програмах. Класний керівник може запропонувати учням теми для мережевого спілкування, наприклад: «Спілкування на Internet – майданчику», «Діти – кращі люди в світі», «Сфери пізнання», «Мої найважливіші плани», «Інформація – зброя боротьби з шкідливими звичками», «Молодь і вибори – перспектива», «Відкритий простір для самопідготовки до життя», «Соціалізація у віртуальній мережі», «Цікавинки з сторінок електронної енциклопедії», «Загальна комфортність у школі» тощо.

         Однією з складових культури поведінки людини є мовний етикет.

          «Мовний етикет – система «стійких формул спілкування, рекомендованих суспільством для встановлення  мовного  контакту співрозмовників, підтримання спілкування у виразній тональності відповідно до їх соціальних ролей і рольових позицій відносно один одного в офіційних і неофіційних обставинах» (Формановская Н.И.Речевой етикет // Лингвистический энциклопедический словарь. – М. 1990, с. 413). Таке поняття наводить С.К.Богдан у книзі «Мовний етикет українців:традиції і сучасність. – К.:Рідна мова, 1998, с. 9. Також зазначено, що структуру мовного етикету визначають: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття,  комплімент, присяга, схвалення дій тощо.

         Виховання культури поведінки учня сьогодні неможливо розглядати  без  виховання мовного.

«Виховання мовне – цілеспрямоване прищеплення дітям низки гуманістичних цінностей, пов’язаних з вивченням мови. Зокрема, розуміння ролі мови для людини; мислення рідною мовою у контексті культури свого народу; вимогливість до культури власного мовлення, естетична потреба у художньому слові. Культура  мовлення дитини забезпечується збагаченням словника, розвитком граматично правильного мовлення, чіткою вимовою звуків у словах, правильною побудовою різних типів речень, образністю  та інтонаційною виразністю мовлення.» (Абетка чеснот української дитини. Практико-орієнтований збірник методичних матеріалів/ Авт. – упор. Л.В.Калуська – Тернопіль: Мандрівець, 2007. – с. 94)

Класному керівнику необхідно визначити пріоритетність завдань щодо мовного виховання учнів, послідовність їх впровадження, запланувати відповідні заходи і здійснити оцінку їх результативності.

         Учні спілкуються вдома, в школі, в громадських місцях, в офіційних і неофіційних ситуаціях тощо.

         Одним із завдань класного керівника є навчання учнів тому, як   організовувати своє спілкування за певними правилами, бо особливості мовлення пов’язують їх з оточуючими, служать показниками культури й вихованості; тому що культура мовлення проявляється  в умінні не тільки говорити, а й в умінні вислуховувати свого співрозмовника; навчання тому, що дотримуючись правил мовлення учні засвідчать свою доброзичливість, приязнь, тактовність, ввічливість, шанобливе ставлення до співрозмовників.   Це може стати чудовою можливістю для наближення до учнів, кращого їх розуміння і досягнення взаєморозуміння.

         Класний керівник повинен організувати роботу так, щоб учні вміло застосовували засвоєне, щоб стали хорошими співрозмовниками і за столом, і в театрі, і в побуті, і в школі, щоб мова була чистою і збагаченою, щоб легше було висловлювати свої думки, щоб те, чому навчились, сприймали як обов’язкове життєве правило, наприклад:

–         важливо навчитися слухати іншу людину, не перебивати її під час розмови;

–         важливо розуміти іншу людину. Кожний співрозмовник повинен спочатку викласти думку опонента під час полеміки і, тільки отримав від нього підтвердження, що його думка зрозуміла, може її заперечувати;

–         потрібно навчитися щиро цінити людину. Культурна і розвинена  людина завжди знайде в іншій хороші якості;

–         потрібно бути уважним до людей;

–         розуміти, що спілкування – це виховання корисних звичок, тренування вчинків, гідної поведінки.

Крім того, вчити учнів знанню правил ведення бесіди в будь-якій  ситуації, наприклад:

–         постійно поширювати  власний запас слів. Знаходити пояснення новому слову в словнику, або запитати у дорослих і тільки потім його застосовувати;

–         не засмічувати свою мову лайливими словами;

–         під час полеміки не намагатися  у всьому бути правими: форма незгоди повинна бути коректною;

–         у загальних місцях не розмовляти дуже голосно, щоб не чули сторонні люди, але й не говорити також і тихо, щоб люди не дуже напружували слух;

–         не обговорювати занадто вузькі проблеми, які крім вас нікому не цікаві;

–         не пліткувати, про відсутніх не говорити погано;

–         не принижувати інших, не намагатися ображати співрозмовника і не підвищуватись за його рахунок;

–         не говорити про речі, які можуть неприємно зачепити співрозмовника.