Сучасна наука пропонує цілісну організаційно-технологічну систему навчально-виховного процесу в сучасній школі. Її склад­никами є:

• навчання за різнорівневими програмами;
• навчання за індивідуальним планом із урахуванням необхід­ності різного типу вивчення матеріалу;
• структурування предметних курсів за принципом збільшення дидактичних одиниць;
• формування у школярів здібностей керувати механізмами саморегуляції під час виконання завдань;
• подання навчального матеріалу з урахуванням життєвого до­свіду сільських дітей, його пізнавальна активізація тощо [20].

За умов компетентизації та персоніфікації освіти в центрі уваги шкільних методичних служб має перебувати створення осо­бистісно зорієнтованої структури методичної роботи. Як свідчить практика, її не завжди змодельовано на підставі діагностично- прогностичного підходу.

Методична робота в окремих ЗНЗ не є систематичною, ціле­спрямованою. Науково-методичні проблеми обирають випадково, без належного обговорення з педагогічним колективом, відсутня орієнтація на кінцевий результат. Створення оптимальної, ді­євої, мобільної структури методичної роботи — не данина моді, а необхідність.

Ми поділяємо думку науковців, що структура методичної роботи ЗНЗ — це сукупність взаємопов’язаних різних форм на­уково-методичної роботи, визначених на певний строк [4].

Сьогодні практично кожний ЗНЗ розробляє графічну модель методичної роботи. Проте, як свідчать результати дослідження, моделі методичної роботи мають спільний характер, але не вра­ховують специфіку діяльності школи; об’єднують як визначе­ні організаційні форми (школи, семінари, методичні об’єднання тощо), так і форми, методи навчальної роботи (ділові ігри, диспути, лекції, уроки-лабіринти та ін.).

Оптимальна ж структура методичної роботи повинна місти­ти кількість і види форм методичної роботи, їхнє взаємне розмі­щення, зв’язки та підпорядкованість, бути динамічною, щороку удосконалюватись, будуватись на підставі широкої диференціації, урахування конкретної ситуації в педагогічному колективі, мате­ріальних, морально-психологічних умов.

В основу оптимізації структури методичної роботи пропону­ємо покласти методичні принципи (комплексності, взаємозв’язку, системності, конкретності, мобільності) та принципи андроло­гічного навчання (самостійності й індивідуалізації, елективності й інтерактивності, мотивації та розвитку творчого потенціалу особистості) [4, 20, 29].

Якісне використання цих принципів забезпечить інноваційне спрямування внутрішньошкільної методичної роботи, особистісно зорієнтовану підготовку педагога до творчої діяльності, фахове зростання учителя як дослідника, результативність освітньої ді­яльності.

Під час проектування оптимальної структури внутріш­ньошкільної методичної роботи слід ураховувати:

• завдання, які постають перед ЗНЗ на державному та регіо­нальному рівнях;
• основні напрями методичної роботи;
• кількісний та якісний склад педагогічного колективу;
• результати діагностування педагогічних працівників;
• аналіз результатів роботи школи над науково-методичною темою, урахування стану й очікуваних результатів її реа­лізації;
• традиції (цей фактор слід ураховувати, щоб прагнення до мо­дернізації не спричинило відмову від добре зарекомендованих та ефективних форм);
• ефективність і результативність роботи шкільних методич­них об’єднань;
• запити та потреби вчителів щодо їхньої участі в районних (міських) методичних об’єднань;
• перспективний педагогічний досвід щодо питань організації методичної роботи в ЗНЗ, зокрема сільської школи;
• специфіку організації роботи школи як опорної (якщо школу визначено такою щодо певної проблеми);
• структуру, зміст, форми методичної роботи базової школи освітнього округу;
• результати атестації експертної оцінки закладів і вивчення стану внутрішньошкільної методичної роботи.

Структуру методичної роботи на навчальний рік визначає керівник закладу на підставі такого алгоритму:

• вивчення рівня професійної компетентності педагогічних пра­цівників;
• визначення актуальних проблем для школи та встановлення їх пріоритетів;
• уточнення мети та завдань методичної роботи, прогнозування її результатів;
• виокремлення проблем для кожного вчителя та МО;
• визначення тематики змісту методичної роботи, її джерел і пріоритетів;
• визначення основних форм методичної роботи;
• колективне обговорення структури методичної роботи на за­сіданнях шкільної методичної ради, педагогічної ради.

Структура методичної роботи в ЗНЗ має забезпечувати:

• формування висококваліфікованих педагогічних колективів;
• диференціацію роботи з педагогічними кадрами;
• роботу з молодими вчителями;
• індивідуальний підхід до роботи з учителями;
• впровадження інноваційних технологій;
• оптимальність методичного навантаження вчителя;
• раціональний розподіл робочого часу педагога;
• скоординованість внутрішньошкільних форм і методичних заходів.

Проектування структури методичної роботи має бути творчою справою всього колективу. З цією метою радимо створити робочу групу з розробляння проекту моделі методичної роботи, залучивши до її складу учителів, зацікавлених методичною роботою.

Найбільш перспективною моделлю структури методичної робо­ти є організаційно-функціональна, яка містить такі основні блоки:

• пізнавальний передбачає формування та розвиток професій­них здібностей педагогів, а також їхньої професійної май­стерності;
• тематичний передбачає розв’язання актуальних проблем, які постали перед колективом;
• узагальнювальний передбачає впровадження позитивного до­свіду, інноваційних технологій.

Як варіант у додатку 1 вміщено організаційно-функціональ­ну модель системи методичної роботи [25].

Слід зазначити, що розуміння важливості побудови структури методичної роботи в закладі характерне для більшості керівників шкіл. Проте методикою оптимального, правильного вибору варі­анта структури методичної роботи володіють не всі.

Є. М. Павлютенков і В. В. Крижко наводять приклади та­ких варіантів моделей методичної роботи, актуальних для всіх типів ЗНЗ [20].

1. Усю методичну роботу здійснюють через діяльність методич­них об’єднань.
2. Виділення груп учителів незалежно від предмета, який ви­кладають: ті, хто хоче і може працювати творчо, захоплено; ті, хто працює сумлінно, хоче працювати творчо, але поки має труднощі з досягненням цього рівня праці; група мо­лодих фахівців — педагогів-початківців; ті, хто не прагне до творчості, працює формально.
3. Створення мікрогруп на засадах взаємної симпатії, психоло­гічної сумісності.
4. Створення системи методичної роботи через творчі проблемні групи вчителів, об’єднаних пошуком розв’язання нової для них педагогічної проблеми.
5. Об’єднання вчителів у групи залежно від рівня сформованості в них професійно-педагогічних функцій, їхньої професійної компетентності на підставі результатів діагностування та мо­ніторингу.

Найважливішим методом підвищення педагогічної майстер­ності вчителів, який об’єднує всю систему роботи школи, є ме­тодична робота. Система методичної роботи має чітку структуру. Її спрямовано на всебічне підвищення компетентності та про­фесійної майстерності кожного вчителя, сукупність заходів, які впроваджують адміністрація школи та вчителі з метою оволодіння найбільш ефективними та раціональними методами та формами навчально-виховної роботи, творчого застосування їх на уроках і в позакласній роботі.

З огляду на це мають бути визначені такі пріоритети та завдання:

1. Запровадження гнучких моделей організації НВП відповідно до здібностей і нахилів учнів.
2. Використання технологій продуктивного навчання з метою стимулювання креативності учнів.
3. Упровадження інформаційних технологій у навчально-ви­ховний процес.
4. Моніторинг навчально-виховних досягнень і творчої компе­тентності учасників НВП.
5. Підготовка учасників НВП до використання інноваційних технологій і реалізації завдань креативної освіти.

На базі кабінету сформовано систему внутрішньошкільного контролю за якісним виконанням навчального плану, програм тощо. Для прозорості та гласності контролю існує моніторинговий екран, в якому висвітлюють професійні досягнення вчителів, сво­єчасність виконаних доручень та їхню якість, участь у шкільних, районних та обласних заходах. Цей моніторинг дозволяє здійсню­вати самоконтроль, взаємоконтроль, адміністративний контроль та є ефективним засобом стимулювання активності педагогічного колективу.